Валерія Басич — наймолодший лауреат Президентської стипендії на Рокитнівщині

/Files/images/Басич Валерія Олегівна.JPG

Вона цілеспрямована, активна, старанна, організована і надзвичайно трудолюбива. А ще вихована, чемна, вродлива і осяйна. Неймовірна дівчинка, яка створила себе, яка постійно рухається вперед, розвивається і самовдосконалюється. Йдучи до своєї мрії, учениця опорного навчального закладу «Рокитнівська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. № 3» Валерія Басич наполегливо і непосильно працює. Її успіхи у навчанні, у досягненні перемог окрилюють не лише ровесників, а й нас, дорослих. Про заслуги восьмикласниці якнайкраще свідчать її нагороди і титули. У рідному навчальному закладі Валерії присвоювали звання «Гордість початкової школи», а згодом «Гордість школи», у районній дитячій бібліотеці — «Кращий читач року». Її ім’я вписано до книги «Майбутнє Рівненщини. Талановиті діти». Вона — володарка понад сотні грамот за перші та призові місця у найрізноманітніших конкурсах і олімпіадах від районного до Всеукраїнського і Міжнародного рівнів. За старання і труди Валерії Басич презентували цінні подарунки, призначали грошові винагороди, найвизначнішою із яких на сьогодні є Президентська стипендія. За які труди удостоїли нашу юну землячку такої високої заслуги? Відповідь на це інтригуюче запитання, а також про її успіхи, повсякденне навчання, стосунки з оточуючими, захоплення, світобачення і мрії, ми пропонуємо вам, дорогі читачі, довідатися у нашому сьогоднішньому інтерв’ю.

— Валеріє, тобі лише 13 років, а тобою пишається вже вся школа, район і навіть

область. Можна тільки уявити, як радіють за таку дочку та ученицю батьки й педагоги. Розкажи, будь ласка, як розпочався твій шлях до успіху?

— Я завжди була активною. Ще із дитячого садочка брала у всьому участь. Коли прийшла до школи, моя цікавість до навчання, творчості, оточуючого світу лише зросла. Батьки і всі дорослі, причетні до мого виховання, сприяли і допомагали мені у всьому. Словом, я мала якнайкращі умови для розвитку знань та здібностей. А окрім того, мала бажання і прагнення вчитися, і не просто так, а на відмінно.

— То ти відмінниця з першого класу?

— Так. Я стараюся (посміхається).

— Валеріє, а ти пам’ятаєш свою першу участь у чомусь такому вагомому і першу перемогу?

— Звичайно. Це також було у першому класі. В школі проводився конкурс «Обдарування року» з математики і української мови. Я взяла участь і здобула перші місця з обох предметів. Мені й самій тоді не вірилось: перший раз і перші місця…

— А як далі розвивалися події в цьому напрямку(на ниві навчання, перемог, успіху)?

— Цікаво і стрімко (знову посміхається). У 3 класі я здобула перше місце у шкільному і районному конкурсах імені Петра Яцика, також взяла участь в обласному етапі конкурсу. У 4 класі знову перемогла в аналогічному шкільному конкурсі і через хворобу на районному етапі була третьою. В наступному навчальному році мені знову пощастило стати переможницею в шкільному конкурсі імені Яцика, а також у районному. Тоді ж, у 5 класі, я вперше взяла участь у конкурсі імені Тараса Шевченка і отримала першість як на шкільному, так і районному етапах. Будучи шестикласницею, я знову стала першою в районі на Шевченківському конкурсі і четвертою в області. В конкурсі імені Яцика цього разу я стала другою. До того ж друге місце в районі отримала на олімпіаді з математики. А вже в 7 класі з математики здобула переможне місце на рівні району і третє на рівні області. На олімпіаді з хімії у мене було друге місце. На конкурсі імені Шевченка — перше в районі, друге — в області і перше на Всеукраїнському етапі.

— Зараз ти восьмикласниця. Нещодавно завершився сезон олімпіад цього навчального року. У скількох із них і з якими результатами ти взяла участь?

— Якщо в загальному, то у п’ятнадцяти районних — серед них і конкурс імені Тараса Шевченка. З чотирьох предметів я маю перші місця, з восьми — другі, і з одного — третє. На сьогодні вже відбувся і обласний етап Шевченківського конкурсу. Цього року мені пощастило стати його переможницею.

— Це неймовірно! А якою перемогою ти на сьогодні найбільше пишаєшся?

— Звичайно, тією, яку я здобула на Всеукраїнському конкурсі імені Тараса Шевченка в минулому навчальному році. До неї, я, безперечно, доклала найбільше зусиль. А разом зі мною вчитель української мови та літератури Марія Василівна Любиш, батьки. Після конкурсу відбулася незабутня церемонія нагородження, яка проходила в місті Каневі. Вітання та грошові премії я також отримала від керівництва Рокитнівської селищної ради та особисто від голови обласної державної адміністрації Олексія Муляренка.

— Ти стала першою переможницею на теренах району у такому вагомому конкурсі. І саме завдяки цій перемозі тобі присвоїли Президентську стипендію. Ти вже отримуєш її?

— У грудні ми оформили всі необхідні документи, Президент підписав відповідний Указ і невдовзі стипендію розпочнуть виплачувати. Загалом я буду отримувати її упродовж дванадцяти місяців.

— У 2018 році ти знову будеш відстоювати честь Рівненщини на Всеукраїнському етапі конкурсу імені Шевченка. Мрієш про перемогу?

— Звичайно. І не просто мрію, а й дуже ретельно готуюся, багато працюю, щоб її здобути.

— У тебе великі вимоги до себе?

— Все, що я планую, стараюся зробити у якнайкращому вигляді. При тому завжди до всього приступаю із задоволенням, не змушуючи себе. Я вірю і знаю, що якщо я захочу, то обов’язково зроблю, аби мені часу вистачило. Я ніколи нічого не відкладаю на завтра і не шукаю причини не зробити цього сьогодні.

— Значить тобі допомагає віра в себе? А у що або в кого ти іще віриш?

— Коли ти розраховуєш тільки на себе, значить ти самовпевнений. Коли віриш в Бога, з Його поміччю все легко.

— Хто або що тебе надихає на навчання, успіхи, перемоги?

— Батьки, молодша сестричка, яка каже, що я приклад для неї. Вся родина. І, звичайно, вчителі: класний керівник, вчитель історії Тетяна Ткаченко, вчитель української мови та літератури Марія Любиш, вчитель математики Галина Пахнюк. І всі-всі, хто мене навчає.

— А хто із успішних людей є для тебе взірцем?

— Тарас Шевченко, який був справжнім патріотом, генієм своєї нації. Досягти самотужки такого рівня мало кому вдається. А в його час це було майже неможливо. Проте він мав сильну і дієву мрію, як зазначив Іван Малкович, і заради неї вперто і каторжно працював.

— А що тобою керує у досягненні успіхів: бажання порадувати дорогих людей, довести собі, що ти все можеш, прагнення пізнати більше?

— Коли не рухаєшся вперед, важко і нецікаво жити. Я кожен день прагну пізнати щось нове, збагатити свої знання, самовдосконалитися.

— Тебе не виснажує постійна участь у всьому, підготовка, саме навчання?

— Я навпаки не уявляю своє життя без змагань.

— Чи є щось, що тобі дається важко?

— Є окремі теми з окремих предметів, які не завжди легко даються і переважно через велику кількість інформації. У таких випадках я підхожу до вчителів за роз’ясненням, і все вирішується.

— А які у тебе захоплення, окрім навчання?

— Люблю слухати музику: вона тонізує. І сама люблю співати. Дуже люблю читати і читаю багато. Починаючи з п’ятого класу, осягнула більше двохсот книг (відповідно до записів у читацькому щоденнику). Із задоволенням спілкуюся із родиною, друзями.

— У тебе багато друзів?

— Так. Я товаришую з однокласниками, дівчатами, з якими разом займалася хореографію, вокалом у дитячій музичній школі, з учасниками конкурсів і змагань з інших місцевостей України, з тими, з ким познайомилася, коли відпочивала на канікулах.

— Як до твоїх успіхів ставляться однолітки: радіють за тебе, пишаються, заздрять?

— Мої подруги надзвичайно радіють моїм перемогам. Вони навіть від хвилювання плачуть разом зі мною, довідавшись про черговий успіх.

— Розкажи про свою школу.

— Вона найкраща! Кожному побажаю навчатися у такій школі. А в ній, звичайно, найкращий наш клас — 8-А. Ми стараємося тримати марку. Хлопці сильні в спорті, дівчата, — в багатьох інших предметах. І мені дуже хочеться, щоб мої однокласники були успішними.

— Чула, ти була в «Артеці-Буковель». Розкажи про враження.

— Влітку 2016 року батьки подарували мені путівку у цей дивовижний дитячий табір. Перед поїздкою я дуже хвилювалася, адже перший раз у житті мала провести півмісяця без рідних людей. Однак, наш відпочинок організували настільки цікаво і захоплююче, що дні спливали просто непомітно. Різноманітні заходи, подорожі, походи в гори, незабутні краєвиди, спілкування біля вечірнього вогнища… І оригінальна посвята в «артеківці», яка відбувалася на горі. Її пройшов лише той, хто дібрався на вершину. Ці теплі і позитивні враження залишаться зі мною на все життя.

— Про що ти мрієш тепер?

— У першу чергу закінчити на відмінно восьмий клас. Планую навчатися 11 років. Я ще остаточно не вибрала, ким стану. У мене ж все попереду(посміхається). Хочу бути просто хорошою людиною, а там життя покаже.

— Мені надзвичайно приємно з тобою вести розмову. Радісно, що є такі діти. Стає якось спокійніше за майбутнє нашої держави. До речі, якою ти хотіла б бачити Україну?

— Хочеться, щоб вона була справді щасливою. Щоб було більше відданих людей. Щоб усе було як в родині: взаємовиручка, взаємодопомога і підтримка. І щоб ми зрештою забули про поділ на схід-захід, північ-південь.

— Валеріє, сьогодні ти, юна і успішна дівчинка, маєш змогу звернутися до однолітків, усіх дітей Рокитнівщини, що хотіла б їм порадити, підказати, побажати?

— Вірити в себе, не розчаровуватися в собі з дитинства. Це найважливіше, мої юні земляки. Скористайтеся цими порадами і у вас все вийде!

Розмовляла Валентина Кириловець, журналіст районної газети «Новини Рокитнівщини»

Ірина Кінчур - переможець конкурсу імені Петра Яцика 2011 року

Ми втрачаємо крила

Кiлькiсть переглядiв: 501

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.